До питання європеїзації України

b-00185256-a-00024436

До питання європеїзації України

Перетворення  державно-правової системи, яка довела Україну до повної економічної та політичної кризи на таку, що сприятиме не тільки  її одужанню, а і розвитку є справою вкрай важкою та потребує детального попереднього осмислення цього процесу.

Очевидним є те, що ця справа не може бути зведеною до простого набору заходів, як то відлову хабарників в судах, правоохоронних органах, органах виконавчої та представницької влади. Просто відловлювати, відпускати під заставу, щоб втекли, або суттєво вплинути на слідство є справою малоефективною, бо, за логікою цієї кризової системи, відловлюють одних, щоб прикрити інших. «Непомічені» в хабарництві здебільшого перебувають на помітних посадах, мають неабиякий «кримінальний» досвід, а тому коли все вляжеться, спокійно повернуться до свого ремесла.

Навіть системні дії  мають відносний характер, навіть прогресивні закони не зможуть сповна виконати функцію трансформації країни з колишньої на європейську. Це не означає, що не варто приймати прогресивні закони, проводити інституціональну реформу, приводити на провідні посади незаангажованих людей – все це треба робити і робити рішуче. Але одночасно необхідно детально дослідити спадщину, від якої ми хочемо відмовитись. Все, що є, з чим боремось, саме по собі і ні з чого не взялось та за один день не оформилось. Тут маємо традиції, психологічні особливості, спроба з «радянського» зробити європейське, а в результаті сотворили  мутанта, якого простіше знищити, аніж переробити.

Йдеться про дослідження логічних схем та конструкцій протиправної, анти суспільної діяльності, в яку втягнуто більшу частину  українського суспільства, від пересічного громадянина до міністра, від звичайного хулігана до прокурора області, генеральної прокуратури, СБУ, голови суду, керівника податкової служби і так далі, словом до президента Януковича.

Досліджена схема є алгоритмом не лише виявлення притихлих  колишніх, це код для законодавчої діяльності, інституціональних реформ. Це цілий комплекс справ, спрямований на розбудову системи, яка  виявлятиме і винищуватиме в собі все анти суспільне, а не так як зараз. Маємо систему, яка виявляє і винищує все нормальне, і людей, і відносини, і справи.

Особливість здорової, порівняно з сучасною, системи, йдеться про систему управління та організації суспільними процесами, полягає в тому, що вона може включати людей, так би мовити, «не першої моральної свіжості», але поставлених в такі умови, коли немає можливості порушувати закон. Україна потребує систему з дуже здоровим імунітетом до неприродного, тобто анти суспільного.

Отже для прикладу, одна з частково досліджених злочинних схем, учасниками якої є судді та правоохоронці. Цю схему активно застосовували донедавна, але є певні ознаки, що вона застосовується й понині. Це рекет щодо підприємців.

Учасниками рекетирської групи були/є керівники управлінь, підрозділів МВС, прокуратури, податкової/фіскальної служби, а також судді та адвокати. Дані групи однозначно формувались або безпосередньо на столичному рівні, або на рівні Одеси, Донецька, мабуть Харкова, Львова. Одним словом – помітних міст України.  Завдяки цьому групи не мали ані стратегічних, ані тактичних обмежень, в тому числі й завдяки їх транс-територіальній будові: від заходу до сходу.

Суть діяльності групи полягала/полягає в тому, що силами, як правило, податкової міліції виявляли успішні приватні фірми, які відрізнялись тим, що мали чимало контрагентів, працювали по всій території України і навіть з закордонними підприємствами. Здебільшого діяльність таких фірм мала багатопрофільний характер: виробництво, торгівля,  експорт, імпорт, промисловість, консалтинг, сільське господарство. В цьому була їх комерційна перевага — дужа низька ймовірність банкрутства, але і не абияка залежність від різного роду форм «державного» рекету, саме через наявність багатоканальної системи очевидних економічних зв’язків.

«Міліціонери-рекитери», або їх підручні з числа підприємців  відстежували контрагентів багатопрофільної фірми, знаходили найслабкіших або таких, що вчинили певні економічні правопорушення і починали їх шантажувати кримінальним переслідуванням. Значна частина з них, в результаті, погоджувалась платити рекетирам  данину, через це дуже скоро банкрутували і щоб уникнути повного розорення, погоджувались співпрацювати у вигляді різного роду показів на замовлення. Особливо активними були ті підприємці, які вчинили те чи інше економічне правопорушення. Через них слідство «виходило» на фірму і пропонувало їй сплати хабар (платити данину). Хабар вимагали незалежно від того порушила чи не порушили фірма закон. Такого роду відносини в Україні були та й лишаються традиційними. За оцінками дослідників судової та правоохоронної систем хабарі здебільшого вимагають і стягують не з тих, хто насправді вчинив правопорушення, а за, так би мовити, правомірне рішення.

Для «слідства» досить було того, що фірма мала стосунки з контрагентами, які вчинили правопорушення, з приводу яких велось слідство, або такими, що погодились з обвинуваченням щодо вчинення ними економічного правопорушення. «Гріх» одного переписувався на іншого. Якщо фірма відмовлялась сплачувати хабар, то її починали переслідувати позаплановими перевірками податкової інспекції. Якщо нічого не знаходили, то будували обвинувачення на свідченнях  і фактах контрагентів. Прямих, переконливих доказів не виходило, але при об’єднанні справи фірми зі справами кількох контрагентів виходила образна кваліфікація ОЗГ (організована злочинна група) — злочин, який кваліфікується значнішим аніж індивідуальне економічне правопорушення. На даний час певна частина таких правопорушень декриміналізована, переведена до розряду адміністративних.

Практика фабрикування ОЗГ в нашій країні сягає 30-х років минулого сторіччя, коли будь-який політичний опонент Сталіну, потрапивши в ОЗГ наряджався на вищу міру покарання. Політичних противників тирана дуже рідко коли судили за персонально вчинені злочини, натомість судили цілими вигаданими партіями, групами і т.п.

Отже слідство з фірми і кількох контрагентів ліпило ОЗГ і починало вимагати багатотисячні, в $,  хабарі в обмін на обіцянку закрити  або перекваліфікувати справу.  Непокірних слідство виводило на своїх в прокуратурі, прокурор вправно підписував попереднє обвинувачення, справу, попри відсутність доказової бази, передавали в суд. Суд без будь-якого аналізу  приймав справу  і за пару тижнів легалізував обвинувачення, чим відправляв небажаних свідків за грати та здобував  конфісковане майно.

Таких справ в Україні безліч. Хтось перебуває в місцях позбавлення волі, хтось в суді, з приводу когось досі ведеться слідство, когось просто розорили.

Негативність вище зазначеного полягає: у винищенні середнього бізнесу  — головного платника податків; втягування підприємців у протиправну діяльність; деградації правоохоронних органів, судів; винищенні національної економіки.

Дослідити реальність цієї схеми не є великою проблемою. Для цього потрібно перевірити певну презентативну частину завершених в суді справ, учасниками яких були групи приватних підприємств, звинувачення щодо яких стосувалось незаконної конвертаційної діяльності, приховування прибутків, несплати податків, створення фіктивних підприємств. Таке саме дослідження можна поширити на справи, які перебувають в суді, або навіть на стадії досудового розслідування.

Взагалі на найближче майбутнє, або вже варто розглянути можливість амністії засуджених за економічні правопорушення підприємців, навіть з огляду на те, що переважна кількість правопорушень була вчинена вимушено, під тиском представників різних державних служб.

Дослідження дозволить виявити організаторів злочинних схем, дасть можливість напрацювати методи запобігання  подібного роду злочинній діяльності зараз та в майбутньому.

В чому природа цієї схеми? Перш за все, в тому, що всі інститути державної та місцевої влади в нашій країні, по суті, є автономними, незалежними від загальної суспільної системи. Власне, завдяки цій «автономізації» Україна не має суспільної системи. Кожний соціум, інститут, будь-яка спільнота мають можливість жити за власними правилами та законами. Там де інтереси одного «автономного» утворення перетинаються з інтересами іншого, спрацьовує або механізм домовленостей, або знищення міцнішим слабкішого. Слід особливо звернути увагу на те, що домовленості лише інколи ззовні відповідали нормам чинного законодавства, насправді відбувались за власними нормами, які, звичайно, є дуже далекими від права. Таким чином прокуратура діє/діяла не для суспільства, а для себе. При нагоді легко домовлялась з міліцією, СБУ, судом, які так само живуть за автономними принципами. Медицина існує не для того, щоб лікувати, а щоб заробляти. Освіта – не для того, щоб навчати, а заробляти. Навіть комунальні підприємства в містах існують самі по собі, але звичайно коштом міського бюджету, на кишенькові витрати, бо має інші джерела фінансових надходжень. Головне що всі ці ЖКГ і тому комунальне подібне нічого доброго для міста не роблять. Що вже казати про медицину, освіту, а особливо суд та правоохоронні інститути. Їх можливості необмежені.

«Автономізація» підтримує безконтрольність та безвідповідальність. Державні і місцеві інститути влади наповнюються некваліфікованими, але слухняними кадрами, диплом, довідка, іншій документ замінюють саму суть справи.

Замість висновку. Допоки не буде проведено роботу з інтегрування цих інститутів та інших спільнот в одну суспільну систему, допоки, таким чином не буде збудовано суспільну систему, годі й думати про якийсь прогрес та розвиток.

Але вивченню усіх, навіть, теоретично, анти суспільних схем треба приділити максимум часу. Без цих знань зазначеної інтеграції не буде.

 

Вероніка  Романович

м. Луцьк     

 

Приєднуйтесь до нас, та отримуйте на Ваш е-mail найцікавіші новини нашого сайту!
Share to Facebook
Share to Google Plus

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.