Диявол ховається в деталях, або доля простого вчителя в системі децентралізації

завантаження (7)

Алла Вітковська – вчитель фізики та математики однієї з сільських шкіл на Західній Україні. Оскільки профільних педагогічних годин у невеличкій школі з 130 учнів не вистачає, пані Алла викладає також інформатику, астрономію та варіативні предмети. Вчитель відома своїми нестандартними підходами до уроків: вона намагається пояснити складні фізичні явища так, щоб діти зрозуміли. У фізичному кабінеті, у якому від фізики лише назва та таблиці часів СРСР на стінах, доводиться викладати предмет, фактично на пальцях…

В умовах децентралізації мова йде про підвищення якості послуг, в тому числі освітніх. Цікаво, що Міністерство освіти і науки України (проводить реформу освітньої галузі) та Міністерство регіонального розвитку (що відповідає за децентралізацію) по різному бачать трансформацію загальноосвітніх шкіл. Непорозуміння між відомствами призводить до повного нерозуміння суті реформи простими вчителями. Більше того, ці реформи мають власні “підводні камені”, про які з острахом говорять педагоги.

 

Для того, щоб зрозуміти, які зміни чекають на вчителів сільських шкіл, розглянемо деякі статистичні дані. Станом на 2014 рік в Україні зареєстровано 19 400 шкіл. В державі наразі функціонує 490 районів, понад 11 000 сільських, селищних та міських рад. Одна з головних рис децентралізації – це укрупнення адміністративно-територіальних одиниць та створення на їх базі спроможних громад. В результаті адміністративно-територальної реформи в Україні буде сформовано близько 1500 громад, 100 районів, а кількість областей, тобто регіонів залишиться незмінною – 27 одиниць, включаючи міста державного підпорядкування. До компетенції новостворених громад належатиме середня, дошкільна та позашкільна освіта. В результаті моделювання громади формуватимуться за декількома критеріями: в середньому це 9000 мешканців, 16 населених пунктів, 400 кв. км території. Зменшення кількості адміністративно-територіальних одиниць веде до зменшення, тобто укрупнення загальноосвітніх навчальних закладів. Проте концепції освіти та децентралізації по-різному розуміють таку трансформацію.

Міністерство регіонального розвитку роз’яснює, освіта належить до компетенції громади, але з певними субвенціями з державного бюджету. Освітні субвенції призначатимуться залежно від кількості учнів, наповненості класів для оплати праці з нарахуваннями, оплати комунальних послуг, придбання медикаментів та харчування. Законодавча база для втілення цих змін в життя мала бути затверджена ще у 2014 році. Проте зміни у Конституцію досі не внесено. Відповідно до Методики формування спроможних територіальних громад (затверджена Кабінетом міністрів України) кожна територіальна громада повинна мати мінімум одну загальноосвітню середню школу, яка буде розрахована не менше ніж на 300 дітей. Дитячі садочки (заклади, що розраховані на дітей дошкільного віку) будуть формуватися теж в адміністративних центрах із розрахунку не менше ніж 150 дітей на один заклад.

Міністерство освіти виклало свої погляди у Концепції розвитку освіти України на 2015-2025 рр. У п. 3.2.5 вказано, що консолідація мережі шкіл відбудеться на основі розрахунку: початкова школа буде розрахована не менше ніж на 100 учнів, а старша – не менше, ніж на 200. Пункт 5.1.4. передбачає реорганізацію районних управлінь і відділів освіти у сервісні центри до 2017 року. Крім того, йде мова про перехід на електронне врядування (п. 5.3.3.) та збільшення питомої ваги витрат на загальну середню освіту. Відповідний пункт 5.5.9 передбачає ці витрати на рівні європейських показників – не менше 65% від загальних витрат.

Теоретична кобила, яка поки практично не їде…

Фактично, громада утримуватиме школу і вирішуватиме, потрібен цей навчальний заклад чи ні. Якщо з початковою освітою більш-менш все зрозуміло – початкові школи, ймовірно, залишаться, у тих селах, де вони є. Виняток становлять навчальні заклади з дуже малою кількістю учнів. Заклади, що забезпечуватимуть загальну середню освіту, чітко підпадають під укрупнення. З погляду економіки – це дійсно важливий та виправданий крок, адже в українських селах існують школи, де вчителів більше, аніж учнів. Окрім оплати праці, вагому частину витрат становлять комунальні послуги та утримання самого навчального закладу.

Проте укрупнення шкіл має мінімум два наслідки. По-перше, скорочення вчителів. Наприклад, у середньостатистичній сільській школі в класі навчається 10-15 учнів. У кожній школі є свій вчитель фізики, хімії, біології та інших предметів. В разі укрупнення, учні різних шкіл формуватимуть один клас, відповідно педагогічних годин не вистачить на усіх вчителів. За грубими підрахунками, кожен другий вчитель підпадатиме під загрозу скорочення. Крім того, відбудеться скорочення керівного складу: якщо школи трьох сіл будуть, для прикладу, об’єднані в один заклад, то директором буде лише один керівник, на двох інших очікуватиме, в кращому разі, місце рядового вчителя. В гіршому – скорочення. Крісло захитається і під працівниками управлінь та районних відділів освіти. Юрій Ганущак у своїй монографії вважає, що певну координацію між навчальними закладами повинні здійснювати фахові інспекції, що знаходитимуться не у складі місцевих держадміністрацій, а функціонуватимуть як окремі структури, що підпорядковуються Міністерству освіти і науки.

Наразі в Україні значна кількість безробітних мають саме педагогічну освіту. Цікаво, як буде вирішена проблема з тими педагогами та держслужбовцями, що підпадатимуть під скорочення?

Друга проблема, що виникає, це створення умов для доїзду школярів та вчителів до школи. Так, зараз є шкільні автобуси, проте вони просто стоять у шкільних гаражах. Щоденне забезпечення бензином, закінчення уроків у різний час, гірські райони, погодні умови, особливо взимку, – це серйозні перешкоди на шляху недосконалої системи.

Експерти у сфері освіти констатують застарілість класово-урочної системи. Так, у Концепції розвитку освіти є пункт щодо переходу на оплату повного робочого дня вчителя з додатковою системою стимулів (п. 4.3.4). Проте, скільки вчителів знають про цю альтернативу? Скількох педагогів з сільської місцевості залучено до обговорення змін, адже саме прості вчителі підпадають під недосконалість системи. Якщо мова йде про електронне врядування, то скільки педагогічних працівників, особливо старше 50 років володіють комп’ютером та Інтернетом на належному рівні? Про перекваліфікацію та підвищення кваліфікації говорять, але поки без відчутного результату…

Реформи – це результат дозрілості суспільства. Децентралізація передбачає відповідальність. На скільки педагогічне середовище, особливо на рівні громад та районів, готове до цих змін? Це питання, як і інші, залишаються відкритими.

Алла Вітковська про ці реформи знає здебільшого із гіпертрофованих переказів колег і хвилюється, що в разі освітньої реформи вона може залишитися без роботи, а у неї вдома двоє дітей…

Альона Романюк 

2015

 

Приєднуйтесь до нас, та отримуйте на Ваш е-mail найцікавіші новини нашого сайту!
Share to Facebook
Share to Google Plus

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.