Чому Схід?

АААААААААААААА

Яка спільність між борщем та українським суспільством, а також як не проігнорувати уроки, які нам підносить історія – у розмові з керівником Центру Громадянських Ініціатив – Віталієм Загайним.

Значна частина діяльності Центру спрямована на так званий «Східно-південний вектор». Яка мета саме такого підходу? Можливо це намагання мотивувати до громадської діяльності, змінивши підходи до світогляду та застосувавши наявні вже системніcть та продуктивність, притаманні мешканцям цих регіонів?

Дійсно, у роботі Центру останні 2 роки ми окремо виділяємо тему так званого Східного вектору. Сюди потрапляють південні і східні області – ми  цільово розробляємо проекти, які стосуються громадських діячів, активістів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад саме з цих регіонів. Це важливо тому, що там зараз відбувається певний перелом і я переконаний, що сьогодні незалежне майбутнє Великої України будується саме там.

Сьогодні ми маємо чудову нагоду ці регіони засіяти ідеями України яко вільної, незалежної держави з європейським обличчям.

Багато тих зустрічей і візитів, які я особисто проводив протягом останніх кількох місяців 2016 року власне до цієї думки мене і привели. Сьогодні в роботі Центру ми повинні більше уваги звертати якраз на суспільно активних людей в цих регіонах. І власне цих суспільно активних людей, які відгукуються на наші пропозиції, які готові сприймати європейські цінності, а такі сьогодні себе проявили. Проявили себе під час ситуації з окупацією цих земель, після того, коли вони були звільнені, проявили себе в періоді місцевих виборів 2015 року, проявляють себе зараз. Тобто всі ці обставини відіграють роль своєрідного проявника. На зараз потрібно цих людей підтримувати, допомагати, почути, бо і в них є багато раціональних речей, які можуть бути корисними і цікавими для нас також. Крім того, я вважаю, що формат взаємодії між регіонами та містами також сприяє тому, що ми формуємо єдину країну. Україна тоді стає єдиною не на словах. Якщо ми взяли курс на те, що це одна велика країна, то ми мусимо ставати нею.

«Сьогодні ми маємо чудову нагоду ці регіони засіяти ідеями України яко вільної, незалежної держави з європейським обличчям»

12573806_928600743860064_1844121973860386781_n

У цьому контексті можна навести кулінарну аналогію – коли ми готуємо український борщ, то в результаті ми досягаємо синергічного поєднання багатьох різних інгредієнтів, що й створює неповторний смак.

Приблизно те саме має відбутись тут. З певними відмінностями, регіональними, місцевими. Але має бути одна або декілька міцних ознак, які є притаманними для всієї країни, до яких мешканець країни не залежно від регіону, однаково ставиться.

Що відіграватиме таку роль? Я думаю, що це з’явиться поступово, з часом. Наприклад, як можна спостерігати еволюцію гасла «Слава Україні – Героям Слава», яке свого часу було достатньо вузьким у використанні і вживанні, ще якихось 20-25 років тому навіть у Львові невелика частина реагувала на цей лозунг відповідним чином. Але під час Революції Гідності вітання доволі глибоко ввійшло і в київський соціум. Воно пішло далі на Схід. Це один з прикладів, як просуваються ідеї. Без сумніву, ми хочемо, щоб це відбувалося швидко, проте з соціумом так не буває – є інерція мислення, в кожного свій життєвий досвід, на який людина опирається. Тому треба пояснювати, розповідати, вишукувати адептів цих ідей, які є для нас зрозумілими, близькими, навчати їх, переконувати. Але ці ідеї мають дійти до східного кордону. Не інакше.

Для того, щоб зрозуміти, що це таке, треба поспілкуватися, пожити там, зрозуміти їхні цінності, врешті-решт, зрозуміти, що вони такі ж українці, або можуть ними бути. І тоді ми, як країна, маємо реальні шанси бути великою європейською країною. Великою з великої літери. Великою і за площею, і за чисельністю населення, і за тим, що ми продукуємо в глобальному значенні. А не перетворитися на декілька осколків, таких собі дрібненьких утворень. У нашій спільний історії подібне було: коли велика могутня держава, яка називалася Київська Русь пізніше роздрібнилася і в результаті занепала. Історія цінна тим, коли вона нас чомусь навчає. Маючи для себе урок тисячолітньої давності, ми можемо уникнути подібного сценарію. Сучасні технології можуть нам дуже добре в цьому допомагати. Тому власне зараз проекти з заходу ми переносимо на схід та південь України. Третій рік підряд ми проводимо Літню школу самоврядування для південних і східних  регіонів. Тому Форуми Мережі Вільних Місцевих Політиків ми так само проводимо на Сході та Півдні – останні були в Полтаві, Одесі. Зараз ми активно підключилися до програми обмінів, яку провадить Центр культурного менеджменту власне для того, щоб якомога більше людей змогли приїхати на Західну Україну, зокрема до Львова. Побути тут, почути цих людей, побачити, зробити свої оцінки, отримати власні враження, а не те, що показують російські телеканали, не те, що їм розказують сусіди, родичі. На Сході є міф про те, що в Західній Україні люди дуже бідно живуть. Наше завдання в тому, щоб розвінчати міфи, показати країну з різних позицій.

Найголовніше – це налагодження стабільних комунікацій, щоб не було тривалих пауз на 10 років і зустрічей лише в Києві на Майдані, коли стоїмо по різні сторони барикад. Завдання полягає в тому, щоб шукати однодумців, шукати те, що нас об’єднує і це розвивати.

Розмову вела Ярина Гриновець

Приєднуйтесь до нас, та отримуйте на Ваш е-mail найцікавіші новини нашого сайту!
Share to Facebook
Share to Google Plus

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.