Кіно на вихідні. «Рівень чорного»

Кінематограф — це також мистецтво.  Буває, що серед потоку другосортних картин важко зорієнтуватись та знайти щось хороше та вартісне. Для справжніх поціновувачів кіно — у нас з’являтимуться рецензії на фільми, які варті вашої уваги. сьогодні у нас фільм «Рівень чорного», цьогорічний претендент на премію «Оскар» від України.

В український прокат виходить фільм Рівень чорного — драма Валентина Васяновича й одночасно наш шанс на премію Оскар в номінації Найкращий фільм іноземною мовою.

Чи потрапить картина хоча б до лонг-листу премії, залежить від рівня її підтримки на кінофестивалі в Торонто — важливому кіноогляді перед сезоном нагород у США. Що у свою чергу залежить від фінансування (державного в тому числі) і продюсерського професіоналізму і не має особливого ставлення до творчості.

В результаті його стрічка зібрала у собі всі плюси і мінуси такого підходу.

В центрі сюжету — весільний фотограф Костя, якому скоро стукне 50 років. Важлива дата в житті будь-якої людини, не тільки чоловіка. У його послужному списку: робота, що приносить хороші гроші, красива дівчина і одночасно колега, кіт і паралізований батько, який живе з Костею і за яким син в міру сил доглядає.

За фактом життя, як тонкий лід: начебто здається, що йдеш впевнено, але в один момент все може закінчитися. Дівчина йде до іншого, старий кіт помирає, батько теж. Залишається робота і набір старих фотокарток, де Костя зображений молодим і щасливим.

Рівень чорного (2017)

 

Що сталося в проміжку між молодістю і 50-річчям? Куди рухатися далі? І який з цього всього випливає висновок? На одне запитання фільм Васяновича дає відповідь. Решту режисер залишає глядачеві.

І це не художній або драматургічний хід, а недоробка. Чи виникла вона через відсутність початкового сценарію? Чи тому що образ Кості народився абсолютно спонтанно? Або чомусь ще? Не ясно.

Розмова про українське кіно зазвичай зводиться до обговорення проблем і способів їх вирішити, читай — поліпшити якість нашої кінопродукції. А ще до спроб не сильно, обтічно критикувати українські фільми, що виходять у прокат. У випадку з Рівнем чорного справедливе перше речення, але парадоксальним чином несправедливе друге.

Картину Васяновича, звісно, є за що сварити, але якщо згадати, що фільм народжувався буквально в процесі зйомок двома друзями (самим Васяновичем і справжнім весільним фотографом Костянтином Мохначем) якихось розрізнених епізодів знічев’я, і що Мохнач непрофесійний актор, і бюджету ніякого не було, то стане зрозуміло, що у хлопців вийшла напрочуд талановита замальовка про самотність.

Рівень чорного (2017)

Простота тут не результат сценарної некомпетентності. Так само як і відсутність глибини персонажів. А особливість твору. Плюс — Васянович хороший оператор і лаконічними рухами камери він вміло створює відчуття, що відсік у своєму фільмі все зайве. Зайвого там нічого не було, але це вже не має жодного значення.

Внаслідок мінімалістичності та акторської відстороненості Рівня чорного більше уваги звертаєш на деталі: предмети, хобі, роботу, прославляючи їх до рівня метафор і заповнюючи ними лакуни в образі головного героя.

Рівень чорного (2017)

Те, що служить основним виправданням картини, стає і її головним недоліком. Фільм Рівень чорного з’явився не тільки всупереч законам кінобізнесу і через бажання щось знімати. Що похвально. Але і, за словами свого ж творця, в результаті простою. Простіше кажучи, від нічого робити. Це відчувається.
На фільм сходити треба. Це однозначно. Аби потім поділитися враженнями із нами!

За матеріалами: nv.ua

Приєднуйтесь до нас, та отримуйте на Ваш е-mail найцікавіші новини нашого сайту!
Share to Facebook
Share to Google Plus

Залишити коментар

Ви маєте бути авторизовані, щоб розмістити коментар.