Політичний анабіоз або право без вибору

Статтю підготував учасник “Гільдії експертів" - Олексій Буряченко, експерт з питань:

- Ефективної взаємодії NGO та місцевих лідерів з органами державної влади та місцевого самоврядування в умовах децентралізації;
- Проведення виборчої кампанії "Від А до Я";
- Кращого регулювання державної політики: аналіз та механізми впровадження;
- Практичних механізмів ефективного створення та функціонування ОТГ в Україні (замовники: органи влади та місцевого самоврядування);
- Впровадження та реалізація реформи Громадського здоров'я в Україні;
- Формування бажаного іміджу та репутації політичних патрій та окремих політиків.

31 грудня 2018 року в Україні офіційно стартував виборчий процес чергових виборів Президента України (постанова ЦВК від 27.01.2018 № 253), хоча усім зрозуміло, що реальні виборчі перегони почались іще з серпня-вересня 2018 року.

Президентські перегони 2019. Багато вже сказано і написано по рейтинги потенційних кандидатів у Президенти України, але хочеться звернути увагу не на рейтинги і навіть не на заяву Володимира Зеленського, формат якої підірвав Інтернет-простір, а на більш глибші питання.   

ЧОМУ ми обираємо з поміж давно відомих кандидатів і ЧОМУ так і не з’явилися «нові обличчя»? ЧОМУ протягом 27-ми років незалежності України ми постійно отримуємо – ВИБІР БЕЗ ВИБОРУ… ?

Наблизитися до розуміння відповіді нам допоможуть економічні та соціологічні поняття.

Так, до прикладу, ви плануєте купити потрібний товар. Що для вас є маркерами при здійсненн ікупівлі товару? Звичайно якість (безпечність, легкість у придбанні, довіра до виробника) і звичайно ціна. Тобто, ви купуєте товар, який викликає у вас ДОВІРУ або, як мінімум, ви знайомі з виробником, та за прийнятну для вас ціну.
Абсолютно такі самі маркери при здійсненні базового та категорійного аналізу можна застосувати і до політичного продукту, яким є кандидати в Президенти України.

Основним індикатором політичної спроможності кандидата, можна навіть сказати - первинним маркером – є його впізнаваність! Як вона вимірюється і від чого залежить?
Класично рівень впізнаваності встановлюється за допомогою різних соціологічних досліджень.
Інакше кажучи, соціологія, в даному випадку, – це інструмент встановлення політичної рентабельності, як конкретного  кандидата, так і окремо взятої політичної партії.

Від чого залежить впізнаваність або як отримати її в Україні? 
Україна географічно велика країна і, якщо говорити про отримання впізнаваності по всій країні, необхідно бути причетним до певних соціальних груп, а краще до кількох одночасно. Для зручності розуміння розділимо впізнаванність на категорії.

Перша категорія – Політики та ТОП державні службовці. До цієї категорії ми відносимо народних депутатів, урядовців і звичайно самого президента. Так, політики комунікують з електоратом через партійні канали комунікації та дотичних до них ЗМІ, а урядовці використовують адміністративні вертикальні та горизонтальні канали комунікацій (АП, ОДА, РДА, місцеві ради, державні підприємства, державні установи та ін.), проурядові ЗМІ, а також регулярно застосовуються технології створення медіа-подій («чим живе країна сьогодні»), які транслюють переважна більшість ЗМІ, враховуючи новизну та рейтинг створеної медіа-події.
Потрібно також відзначити, що останнім часом і окремі політики, які не є представниками великого бізнесу чи олігархату, навчилися створювати медіа-приводи, які із задоволенням транслюють всеукраїнські ЗМІ, тим самим підвищуючи свій рівень впізнаваності. Як приклад, антикорупційна діяльність народних депутатів М. Наєма та С. Лещенка та люстраційна боротьба Є. Соболєва. 

Друга категорія – Відомі спортсмени та представники шоу-бізнесу. Представників даної категорії усі ми чудово знаємо і, у своїй більшості, відносимося до них позитивно. Оскільки у їхній біографії відсутні корупційні скандали, а відповідно і антирейтинг дуже низький. Як приклад, можна назвати футболіста А. Шевченка, боксера В. Кличка, співака С. Вакарчука та шоумена В. Зеленського. 
До оприлюднення своїх політичних амбіцій, представники даної категорії перебувають у так-званому «розважальному контенті», чи то футбол, бокс, музика чи виступи «Кварталу 95» і відповідно є затребуваними на вітчизняному телебаченні та інших ЗМІ. За рахунок, як правило, абсолютно безкоштовних, трансляцій подій за їх участю на велику аудиторію і отримується базова впізнаваність успішних представників вітчизняного спорту та шоу-бізнесу.

Третя категорія – Представники великого бізнесу та вітчизняного олігархату. У нашій країні давно сформувалась тенденція – хочеш мати успішний та захищений бізнес, потрібно володіти власними ЗМІ. Тенденція ця прослідковується як на національному, так і на регіональному рівнях. Свій всеукраїнський «рупор правди» мають усі відомі представники великого бізнесу в Україні від Р.Ахметова («ТРК Україна»), І. Коломойського (1+1, 2+2, ТЕТ та інші), А.Садовий (24 канал) до чинного Президента України П. Порошенко (5 канал). 
Так, за допомогою підконтрольних ЗМІ представники великого бізнесу «по-українськи» доносять до глядача по всій території України, ту інформацію, яку вважають за потрібне в конкретний період часу. Відповідно і українці, це не таємниця, давно знають «своїх героїв», інтереси яких часто прослідковуютьсяв редакційній політиці відповідних ЗМІ.

Як, я, вже зауважував раніше, конкретні особистості можуть бути представниками одразу декількох категорій впізнаванності. Так, до прикладу, В. Зеленський як представник шоу-бізнесу має безпосереднє відношення до каналу «Квартал ТВ», А. Садовому, будучи чинним мером Львова, фактично належить ТРК «ЛЮКС» (до складу якого входить «24 канал» та інші медіа активи), хоча юридично усе і записано на дружину, а чинному президенту П. Порошенку, за інформацією «Forbes-Україна», належить «5 канал».

Отже «простих-смертних» чи «нових облич», які б вони не були розумні та ефективні, серед людей, які можуть отримати в Україні високий рівень впізнаваності, просто не існує.Така домінанта абсолютно підтверджується оприлюдненими дослідженнями видань «НВ» та «ФОКУС», які визначали ТОП-100 найвпливовіших українців у 2018 році. Але, разом з тим, необхідно розуміти, що питання впливовості та публічності абсолютно не тотожні. 


Також цікавий та корисний факт, за результатами проведених дослідженнь Київського міжнародного інституту соціології (від 07.05.2018р.) про існування народного депутата Є. Соболєва ніколи не знало 60% населення, про народного депутата Світлану Заліщук ніколи не чули 85% населення, а про М. Нєфьодова, який є першим заступником міністра економічного розвитку та торгівлі, займався реформою державних закупівель та запровадженням системи ProZorro – чули менше 8%. Тобто, навіть на перший погляд, яскравих політиків та урядовців реально знає дуже невелика частина українських виборців, якщо їх постійно не транслюють на рейтингових всеукраїнських ЗМІ. 
І це ще раз підтверджує домінанту всеукраїнської впізнаваності. «Нові обличчя» серед політиків та експертного середовища створюються вітчизняними ЗМІ штучно і абсолютно контрольовано. Реальним власникам вітчизняних всеукраїнських ЗМІ не потрібні неконтрольовані «нові обличчя», оскільки це може призвести до виникнення непрогнозованих ризиків для їх бізнесу та політичного впливу, хоча трапляються і випадковості…   

Тепер, підходимо до питання конвертації впізнаваності в реальні політичні бали (рейтинги).
Потрібно розуміти, що прогнозовані (потенційні) кандидати в президенти ставлять собі різні політичні завдання під час виборчих «президентських перегонів– 2019» і це на пряму залежить від їхнього рівня загальнодержавної впізнаваності.
Так, коли ТОП-4 кандидатів в президенти: Ю. Тимошенко (ПП «ВО «Батьківщина»), П. Порошенко (ПП «БПП»), В. Зеленський (ПП «Слуга народу»), Ю. Бойко (ПП «За життя»), мають майже максимальний рівень впізнаваності (на рівні 90%), будуть реально боротися за крісло Президента України, то інші, менш впізнавані кандидати, такі як: А. Гриценко (ПП «Громадянська позиція»), В. Ляшко (ПП «Радикальна партія Олега Ляшка»), О. Шевченко (ПП «УКРОП»), С. Тарута (ПП «ОСНОВА») та А. Садовий (ПП «Самопоміч») будуть максимально підвищувати свою впізнаваність та політичні рейтинги готуючись до вирішальних для них парламентських виборів, які заплановані на осінь 2019 року.
Якщо говорити мовою цифр про перспективи того чи іншого кандидата в президенти, то потрібно відзначити, що максимальну кількість «ресурсних інвесторів» збере той кандидат, який має високий рівень базової впізнаваності, а також позитивне сальдо політичного рейтингу та антирейтингу. 
 Якщо у кандидата є високий рівень впізнаваності, то можна уже вирішувати технологічні завдання підняття рейтингу, мінімізації антирейтингу чи, до прикладу, «граючи на пониженні» зменшувати рейтинги опонентів, але якщо немає високого рівня впізнаваності, то усі можливі технологічні дії та маніпуляції будуть мати мінімальний ефект.


«Ресурсні інвестори» в Україні роблять свої політичні ставки зазвичай «у декілька кошиків» тому що розуміють, що остаточний розподіл владних портфелів відбудеться саме після парламентських виборів 2019 року.

І що ми маємо в «сухому залишку» - ми маємо правила гри, які комфортні та зрозумілі сучасним політичним елітам України, а про надання реальної можливість фінансування політичних партій простими громадянами та новий виборчий кодекс уже не говорять навіть наші західні партнери. Усі зовнішні інвестиційні процеси, скоріш за все, будуть поставлені «на паузу» до моменту закінчення президентських та парламентських виборів 2019 року.

Маю надію, що ця стаття допоможе зорієнтуватися у загальних тенденціях та наслідках сучасного вибору «по-українськи».
Разом з тим, я глибоко переконаний – Україна переможе!

 

 Олексій Буряченко


Коментарі

Додати свій коментар

Авторизація

Забули пароль?

Назад