Бути чи не бути розриву дипломатичних відносин з РФ?

Статтю підготував учасник “Гільдії експертів" - Олексій Буряченко, котрий є експертом з питань:

- Ефективної взаємодії NGO та місцевих лідерів з органами державної влади та місцевого самоврядування в умовах децентралізації;
- Проведення виборчої кампанії "Від А до Я";
- Кращого регулювання державної політики: аналіз та механізми впровадження;
- Практичних механізмів ефективного створення та функціонування ОТГ в Україні (замовники: органи влади та місцевого самоврядування);
- Впровадження та реалізація реформи Громадського здоров'я в Україні;
- Формування бажаного іміджу та репутації політичних патрій та окремих політиків.

       

Передусім питання дипломатичних відносин (далі - ДВ) не потрібно поверхнево сприймати, накштал, "є ДВ між Україною та РФ - отже ми друзі", або "немає ДВ - вороги". Питання ДВ є набагато глибшим понятійно і по свої суті. Так, ДВ, згідно норм міжнародного права, передусім Віденської Конвенції про міжнародні стосунки (прийнята 18 квітня 1961 року, ратифікована 21.03.1964 та набрала чинності 12.07.1964) покликані сприянню дружініх відносин між державами, підтримці міжнародного миру та безпеки.

       Саме наявність ДВ між країнами дозволяє їм обопільно і максимально ефективно реалізовувати свою правосуб'єктність.

       Якщо спрощено, то ДВ - це формально-дипломатичний майданчик між державами, які офіційно визнають одна-одну, та через своїх офіційних представників (послів, уповноважениї представників та ін.) можуть ефективно вирішувати спільні економічні та політичні питання. Тобто, це не майданчик для захисту порушених прав конкретного "заробітчанина", це платформа для ефективної взаємодії держав на макрорівні.

       Наслідки: у разі розірвання ДВ між Україною та РФ, ці крани втратять легітимну можливість прийняття спільних угод на міжурядовому рівні, а уся подальша офіційна дипломатична діяльність буде здійснюватись за участю третьої сторони.

       Розрив ДВ автоматично не тягне за собою розрив консульських. Саме консульські установи насамперед відповідають за захист прав громадян на території іншої держави. На території РФ на даний час діють 4 консульства - в Санкт-Петербурзі, Новосибірську, Єкатиринбурзі та Ростові-на-Дону.

       ДВ між двома країнами можуть мати місце і без наявності посольств. Такі приклади є в новітній історії (Іран-США, Грузія-РФ). Так, згідно ст.45 вищезазначеної Конвенції, можна домовитись з третьою стороною, яка буде представляти політичні та економічні інтереси України під час розірваних чи призупинених ДВ з РФ. У випадку з США та Грузією цю місію на себе взяла Швейцарія.

       Розвію також міф, що розрив чи призупинення ДВ означає автоматично оголошення війни - це не так. Історія знає різні випадки розриву ДВ у більшості яких жодних бойових дій це за собою не спричинило, але стало значущим акцентом для міжнародної спільноти та елементом санкційного тиску. Для прикладу, можна згадати розрив ДВ між Кубою та США (1961), США та Іраном (1980), ОАЕ, Египед, СА та Катар - у жодному з цих випадків до війни так і не дійшло.

       Резюмуючи, можна констатувати, що фактично наразі дипломатичні відносини між Україною та РФ перебувають на дуже низькому рівні і фактично на рівнях посольств обох держав майже нічого не вирішується. Уже не один рік питання захисту прав політичних в'язнів Кремля вирішуються тільки на вищому рівні і обов'язково із залученням третіх сторін (Німеччина, Франція, США). Нажаль, також можна констатувати, що з думками, баченнями та критикою поважних європейських держав та їх представників РФ рахується значно більше ніж з Українською стороною.

       В Україні вже діяв воєнний стан, спричинений саме агресивними діями зі сторони не "зелених чоловічків", а саме РФ безпосередньо, про що уже зафіксовано цілий ряд офіційних, засуджуючих дій РФ, заяв лідерів європейських країн, ООН та ОБСЄ. Тобто Україна має усі підстави для перегляду поточного стану своїх ДВ з РФ. Якщо розцінювати варіанти розірвання та призупинення ДВ більш пріоритетним звичайно бачиться саме варіант з призупиненням та визначення третьої сторони для перемовин, наприклад Німеччину, яка є стрижневою державою ЄС. 

       Також ситуація в Керченській протоці дуже занепокоїла цілу низку європейських країн, з точки зору питань колективної безпеки та оборони. Уже можна прослідковувати в риториці представників НАТО, що питання приєднання до блоку України наберає обертів.

Торговельні відносини - чи варто позбуватися їх та наскільки це можливо? Чи існують досі ситуації, у яких Україна може виявитись залежною економічно від країни-агресора? 

         Торгівельні відносини з агресором необхідно максимально мінімізувати (можливо за виключенням тих стратегічно-важливих товарів аналогів яким не існує).  У новітній історії є чудовий приклад, коли до війти РФ з Грузією їх спільних товарообіг складав майже 85%, після війни, коли Грузія повністю переорієнтувала свій товарообіг на інші рики доля РФ складала лише 10%. Тим самим, як один із наслідків, Грузія мінімізувала вплив на свою внутрішню політику, раніше майже монопольного, російського капіталу. 

         Питаня тільки одне - чи зможуть відмовитися українські фінансово-промислові та олігархічні групи від ведення бізнесу з РФ, враховуючи, що і РФ не зацікавлена втрачати свого економічного впливу на території України.

         Стосовно можливості повної економічної залежності України від РФ - уже ні. 4 роки війни та часткова переорієнтацію ринків значно зменшила економічний вплив РФ у порівнянні з 2013 роком.

 Олексій Буряченко


Коментарі

Додати свій коментар

Авторизація

Забули пароль?

Назад